Зв’язок є однією з найдавніших галузей техніки. Неможливо переоцінити роль зв’язку в житті людського суспільства, що з моменту свого зародження відчуває потребу в обміні інформацією.
Зміни в умовах життя та трудової діяльності людей неминуче призводили до зміни засобів зв’язку, до їх технічного вдосконалення.
Літопис Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку, одного з найстаріших вишів країни, починається з далекого 1920 року, коли в процесі дослідження було встановлено пряму спадкоємність у підготовці зв’язківців від Одеського вищого електротехнікуму ім. Григорія Гринька до Одеського інституту інженерів зв’язку, створеного 1930 р. Це великий історичний період: університет зростав разом з усією країною, творив свою власну історію. З огляду на важливість збереження історії попередніх поколінь зв’язківців рідного ЗВО і необхідність донести факти історії розвитку галузі зв’язку до широких верств населення, ректор тогочасного ОНАЗ ім. О. С. Попова Петро Петрович Воробієнко 2005 року ухвалив рішення про створення музею зв’язку при академії.
10 вересня 2005 року, за урочистих обставин, в головному корпусі ОНАЗ за адресою: вул. Кузнечна, 1, було відкрито музей зв’язку ОНАЗ.
З моменту відкриття та до 2013 року керівником музею була завідувач центру гуманітарної освіти та розвитку Нікітіна В. І.
З 2013 р. до 2015 р. музей очолювала Бондаренко А. З 2015 року на посаду керівника музею було призначено бібліографа І категорії Саханенко О. В.
Значний внесок у створенні експозиції музею зробили матеріали та історичні документи, які ретельно збирав упродовж багатьох років випускник ЗВО, видатний науковець Андрій Ісакович Когут (1936 – 2003 рр.). Андрій Ісакович працював в академії протягом 44 років, був нагороджений золотою медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Він є автором 68 закордонних патентів, 22 авторських свідоцтв.
Активу участь у роботі з пошуку архівних документів, матеріалів та експонатів із галузі зв’язку взяли ветерани-зв’язківці. Сім’ї ветеранів зв’язку (які пішли з життя) передають в музей нагороди, документи, фотографії родичів, стародавні приймачі та прилади. Треба особисто відмітити внесок колишнього працівника академії, інженера Кишиньовського Є. Ф., який подарував музею велику колекцію радіол і транзисторів, починаючи з 1934 року.
У двох просторих залах музею розмістилися експонати з галузі зв’язку, безліч фотографій з історії університету, книги, журнали, стенди, присвячені видатним науковцям університету. Усе це стало можливим завдяки зусиллям колективу, який упродовж історії існування навчального закладу самовіддано працював на його майбутнє.
На музейних стендах представлена історія розвитку університету з 1920 року і до сьогодні – це архівні документи, фотографії минулих років.
У вітринах розташовані рідкісні та цінні книги, свідоцтва, патенти, альбоми з конференцій та симпозіумів, значки, медалі та ін. У музеї зберігається колекція журналів «Радиолюбитель» (з 1925 р.), «Радиофронт» (з 1932 р.), «Радио» (з 1946 р.), медіатека, хроніки академії та інше. Також у першому залі можна ознайомитися з історією розвитку факультетів і навчально-наукових інститутів, що входили до складу ДУІТЗ.
Поряд із навчальним процесом активно розширювалися науково-дослідні роботи. Досить згадати створення 1959 р. позаміського наукового полігону, що розкинувся на п’яти гектарах землі й НДР «Метеор» під керівництвом А. І. Хачатурова, на якому розпочали свою наукову діяльність провідні науковці університету.
Одесити й гості нашого міста із задоволенням слухають музику І. О. Дунаєвського, що звучить з одеських курантів, створених в інституті 1959 р. Музичний супровід курантів став своєрідним символом Одеси. Технічна документація та інструкція з експлуатації, складена інженером лабораторії контрольно-вимірювальних приладів Кузнєцовим Ю. Є., також зберігається в музеї університету.
Велику цінність являє і фотоальбом навчально-експериментального телецентру Одеського електротехнічного інституту зв’язку (ОЕІЗ), перша експериментальна передача якого відбулася 6 січня 1952 року.
Упродовж усієї своєї історії інститут надавав увагу і фізичному вихованню. Спортивні індивідуальні й командні перемоги на змаганнях найрізноманітніших рангів затвердили за інститутом неабияку спортивну славу. Про це свідчать отримані дипломи, грамоти та кубки, що зберігаються в музеї.
Однак, експозиція містить не тільки фотографії, книги, альбоми та інші матеріали, але й велику кількість обладнання, що належить до різних галузей зв’язку, пов’язаних із загальною історією техніки й з експлуатацією засобів зв’язку.
Широко представлено експонати з поштового зв’язку, телефонії, телеграфії, радіо- і телеапаратури, різні прилади, що мають відношення до розвитку галузі зв’язку.
Особливу увагу привертають такі експонати: телеграфний ключ 1929 р.; телеграфний апарат Морзе; радянський телетайп зразка 1935 р.; навчально-лабораторні стояки, розроблені на кафедрах ДУІТЗ; перший радіоприймач із дистанційним керуванням «Фестиваль»(1957 р.); військові секретні радіостанції й телефонні апарати зразка 1944 р.; зразки волоконно-оптичного кабелю зв’язку заводу «Одескабель»; телефонний апарат 1920 р.; натуральний зразок підводного кабелю Індоєвропейської телеграфної лінії Лондон – Калькутта (11 тис. км), прокладеного по дну Чорного моря (1870 – 1931 рр.); поліфонна пластинка 20-х років ХХ століття; довоєнний репродуктор (1935 р.); колекція радіол, починаючи з 1947 р. та інші.
Особливістю нашого музею є те, що частина його експонатів знаходиться у робочому стані та ми демонструємо їх роботу: декадно-крокова АТС на 100 номерів (1950 р.), координатна АТС, телефонний апарат (1920 р.), декілька радіол, ключ Морзе. Відвідувачі можуть взяти участь в експерименті на перевірку слухової пам’яті.
Різноманітність експозиції музею дозволяють глибше розібратися в деяких питаннях історії техніки зв’язку в різні історичні періоди й одержати відомості з історії розвитку й сучасного стану основних засобів зв’язку, побачити фотографії людей, які цілком присвятили себе цій галузі.
У музеї побували й залишили свої записи в книзі відгуків ветерани та працівники зв’язку, випускники університету, учні коледжів і шкіл, а також гості закордонних країн.
У музеї зберігаються фотоальбоми, присвячені ювілейним датам, з 2005 року ведуться хроніки університету, у яких зображені важливі та цікаві події, що відбуваються в колективі, збираються поштові марки, вітальні листівки, грамоти, постійно поповнюються експозиції. Кілька разів на телеканалах Одеси проводилися репортажі про музей ДУІТЗ, були зняті телепередачі. Також проводяться пізнавальні лекції з історії техніки зв’язку.
З плином часу всі сучасні технології неминуче стануть раритетами. І лише музей збереже пам’ять: про людей, які робили історію, про експонати, що розкажуть нам о минулих часах. Залишаться книги, документи, фотографії, які мають неабияку цінність для нових поколінь.
Музей ДУІТЗ дає можливість сучасному поколінню ознайомитися з історичним розвитком зв’язку.
