Одеса – місто, яке привертає увагу своїми пам’ятками архітектури та культури. Саме тому історичний центр міста було внесено до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Однією з символічних пам’яток міста є будівля мерії із знаменитим годинником, який «співає» завдяки нашим фахівцям.
Сам по собі годинник – це пам’ятка архітектури. Його було виготовлено на замовлення мерії англійською фірмою «Сміт і сини» в 1868 р. Над годинником розташовані дві жіночі фігури — День і Ніч, які символізують вічність часу.
А з листопада 1959 року кожні півгодини над Думською площею лунає мелодія з оперети «Біла акація» Ісака Дунаєвського. Саме ця мелодія згодом стала гімном Одеси. Створили головний співучий годинник Одеси фахівці тоді Одеського електротехнічного інституту зв’язку на чолі з завідувачем лабораторії Георгієм Євгеновичем Кузнєцовим на замовлення Одеської міської ради. До речі, Георгій Євгенович був тоді одним з найталановитіших майстрів ОЕІЗ.
Георгій Євгенович народився 10 квітня 1915 р. Сільський хлопчик з дитинства мріяв про музику. Дуже любив Вальс № 7 Шопена, мрів навчитися грати на піаніно. Але його дядько (тоді студент Одеської консерваторії, а згодом видатний професор музики Федір Ігнатович Дубіненко), як згадував у одному інтерв’ю сам Георгій Євгенович, сказав, що хлопчик повинен освоїти найбільш передову на той час професію – радіомеханіка. Саме дядько подарував маленькому Юрі перший «професійний» підручник з основ радіотехніки. У довоєнні часи радіо було для молоді як зараз інтернет та інтелектуальні технології – омріяною справою. Саме тому Георгій Євгенович закінчив радіотехнічний факультет.
У роботі над «співучим» годинником він застосував принцип «музичної шкатулки» для того, щоб з часом годинник відігравав мелодію чітко і без деформації звука. Сама мелодія була перекладена на мову складних розрахунків, «де мі малої октави – це 164,8 герц, а ре малої октави – 146,8 герца».
З тих пір годинник кожні півгодини грає велику мелодію Ісака Дунаєвського завдяки Георгію Кузнєцову та фахівцям нашого Університету.
